Продовжуємо говорити мовою фактів про нашу бібліотеку кінця 1980-х – початку 2010-х і вже готові розповісти, яким був період відродження Центральної районної бібліотеки ім. Ф. М. Достоєвського, та й усієї України. Це були непрості й непевні часи — початок «перебудови», Чорнобильське лихо, розпад Радянського Союзу, економічна й політична турбулентність 90-х. Але завдяки дружному та злагодженому колективу установа прожила їх гідно, витримала фахову конкуренцію та завоювала неабиякий авторитет у професійному середовищі. Про те, як бібліотекарі переживали скруту, ми розповімо окремо, звернувшись до їхніх спогадів. А зараз довірмося фактам і хронології подій.
Друга половина 80-х років
У 1985 році Централізовану бібліотечну систему Залізничного району та головну бібліотеку району очолює Орися Чухрій, тодішня завідувачка відділу комплектування та обробки фондів Центральної районної бібліотеки ім. Ф. М. Достоєвського.
1987 року до складу ЦБС Залізничного району увійшли ще 5 бібліотек для дітей, відтак центральна районна бібліотека стала координаційним і методичним центром. Координацію забезпечував бібліографічно-методичний відділ.
Наприкінці 80-х у повітрі вже витав дух незалежності, і Орися Іванівна як людина свідомої громадянської позиції не могла стояти осторонь. Її особиста участь у процесі відродження України почалася в організації “Жіноча громада Руху”. Членкині громади були частими відвідувачками бібліотеки. Приймала бібліотека й міжнародні делегації осередків “Жіночої громади” з інших країн.
90-ті роки
На межі 1990–1991 рр., ще до офіційного проголошення незалежності України, Орися Чухрій підняла синьо-жовтий прапор над бібліотекою. Центральна районна бібліотека ім. Ф. М. Достоєвського стала першою серед київських бібліотек, які наважилися на цей крок. Тоді ж колектив книгозбірні включився в процес відродження національної самосвідомості. Багато подій бібліотечного життя міста вперше відбувалися тут.
У період становлення незалежності України бібліотеки району на чолі з центральною були на вістрі суспільно-політичних подій – багато солом’янців саме тут вперше почули український гімн та українську пісню, побачили українських письменників та отримали доступ до української книжки. Бібліотеки району проводили культурні заходи, повертали суспільству заборонені в Радянській Україні імена письменників та громадських діячів, відроджували традиції та звичаї.
Створено народознавчо-етнографічний клуб “Народна криниця”, який реконструював національні традиції. Після років без віри, національного коріння, традицій і народних оберегів заходи, що відбувалися в клубі, були ковтком свіжої води у зросійщеному, зденаціоналізованому суспільстві.
З усіх районів Києва на зустрічі клубу тягнулися спраглі до національної ідентичності люди. Через відсутність вільного місця на Освіти, 14, збиралися у філії – Бібліотеці мистецтв (нині – бібліотека імені М. Бажана). При клубі діяла рада на чолі зі Світланою Гулою, завідувачкою абонемента, яка багато душі вкладала в масову роботу. У бібліотеці зберігся рукотворний альбом із яскравими фотозвітами з подій клубу.
1992 року було створено єдиний у місті відділ україніки (в окремому приміщенні бібліотеки імені Достоєвського по вул. Клименка, 21, нині – Преображенська, 21), який став центром відкриття для широкого загалу забутих, замовчуваних імен, героїв українського руху опору, Розстріляного відродження, шістдесятників, української діаспори, невідомих сторінок і білих плям у життєписах відомих українців радянської доби.
Тодішня заступниця директора ЦБС Елеонора Михайлівна Сизова багато зробила для популяризації раніше недоступних читачам імен. У 2002 році відділ було розформовано, частину літератури злито з фондом Центральної районної бібліотеки, частину передано у філії та на пункт видачі “Жуляни”. Леоніда Світлична, дружина Івана Світличного, до кінця свого життя була добрим другом і бажаним гостем бібліотеки, навідувалася до відділу україніки.
На фото: Народознавчі зустрічі у відділі україніки (90-ті роки)
Завдяки бібліотеці читачі знайомилися з літературними відкриттями і знахідками, відкривали нові й незаслужено забуті імена, разом із музейними працівниками відроджували народні традиції. Багато з того, що сьогодні стало нашою сутністю, двадцять-тридцять років тому було ВПЕРШЕ. І це ВПЕРШЕ було в бібліотеці. Зі своїми виступами бібліотека була частою гостею в різних закладах, зокрема в дитячих будинках та інтернатах.
На фото: Засідання клубу “Народна Криниця” (березень 1993 р.).
Хор “Гомін” з керівником Леопольдом Ященком піснею піднімає національний дух.
У 90-х роках зарплати були мізерні, панував дефіцит товарів, проте бібліотека залишалася місцем, де молодь і студенти шукали знання й готувалися до майбутнього. Поява ксерокса стала справжнім проривом − студенти могли копіювати потрібні матеріали й працювати вдома, що значно полегшувало навчання, проте читальні зали стали не такими залюдненими.
Бібліотека і надалі підтримує ділові та партнерські зв’язки зі Спілкою письменників України, товариством «Знання» та Київською державною філармонією. Протягом багатьох років її відвідували знані постаті країни — письменники, літературознавці, актори, художники, автори книжок, музейні працівники й творчі колективи. Тут виступали як відомі митці, так і молоді літератори, які згодом стали частиною літературної та мистецької еліти.
На стику тисячоліть відбувалася стрімка зміна соціально-економічних, політичних, ідеологічних пріоритетів суспільства. Бібліотекарі також перебували в пошуках цілей, місій, пріоритетів, головний з яких – особистість читача з його потребами.
На фото: колектив ЦРБ ім. Ф. М. Достоєвського
у приміщенні абонемента за старою адресою: Освіти, 14 (1990-ті рр.).
Початок ХХІ століття
На початку 2000-х бібліотека поступово переходила до нових технологій: працівники освоювали перші комп’ютери, часто самотужки або з допомогою дітей, відвідували фахові навчання. Значно пізніше комп’ютеризація охопила картотеки, облік фондів та обслуговування читачів, відкривши шлях до електронних каталогів і сучасних сервісів, але треба було з чогось починати. Це був символ нового етапу – переходу від ручної праці до цифрової бібліотеки, яка відповідала викликам часу.
Не забувала бібліотека і про громадську діяльність. Наші колеги одними з перших у місті почали створювати бібліотечні комплексні цільові програми: “Жінко, ти є світло правди і добра”, “Життя – це обов’язок. Виконай його” (для людей з обмеженими фізичними можливостями). Створювали не для грантів, не для самореклами – для людей. У цей період у бібліотеці та ЦБС успішно реалізовувалося понад 10 проєктів і програм.
На фото: колектив ЦРБ ім. Ф. М. Достоєвського
у читальному залі бібліотеки на вул. Освіти, 14 (2000-ні рр.).
2001 року відбулася важлива подія в історії бібліотеки: на основі двох районів міста Києва, Залізничного та Жовтневого, утворено новий Солом’янський район, а ЦБС перезасновано під назвою “Централізована бібліотечна система Солом’янського району міста Києва” (розпорядження № 198 від 15.11.2001 Солом’янської районної в місті Києві державної адміністрації).
До наявних 10 бібліотек Залізничного району приєдналися ще 7 публічних бібліотек колишнього Жовтневого району. Відтоді до єдиної системи входять 17 бібліотек: центральна районна, 7 для дорослих, 7 для дітей та 2 сімейного читання. Після злиття районів ЦРБ імені Ф. Достоєвського витримала конкуренцію з БСЧ імені М. Ю. Лермонтова (головної у тодішньому Жовтневому районі) та зберегла статус головної бібліотеки району.
Фонд ЦРБ налічував 150,0 тис. примірників, нею користувалися понад 8 тис. читачів. Приміщення бібліотеки давно переросло свої можливості. Було потрібне нове, більше, комфортніше, отримати яке було практично неможливо. Але бібліотека боролася, своєю працею доводила свою затребуваність і необхідність нового приміщення.
На фото: колектив ЦРБ ім. Ф. М. Достоєвського
у холлі бібліотеки на вул Освіти, 14 (2000-ні рр.).
У серпні 2002 року бібліотека пережила затоплення з верхніх поверхів будинку, внаслідок чого було пошкоджено багато літератури. Переважну більшість фондів вдалося врятувати, підсушивши книжки. Проте затоплення продовжувалося, адже прогнили комунікації між першим і другим поверхами (над бібліотекою в 2000-х був готель Київміськбуду), і умови роботи ставали дедалі незадовільнішими.
На фото: Наслідки затоплення бібліотеки
(“Мокрий серпень” 2002 р.).
У вересні 2008 року бібліотека першою з публічних книгозбірень Києва за роки незалежності переїхала у спеціально збудоване приміщення – на перших двох поверхах житлового будинку за адресою: вул. Освіти, 14-А. Це стало можливим завдяки активній позиції та адвокації Орисі Чухрій, тодішнього голови району Івана Сидорова та начальника управління культури Олени Горпинченко, які розуміли роль бібліотек. Дизайн інтер’єру бібліотеки як дипломну роботу розробляли випускники Київського національного університету будівництва і архітектури, розташованого неподалік.
Для довідки: лише десятиліття потому, 2017 року, в столиці стартувала кампанія з модернізації наявних приміщень низки бібліотек за проєктом “Сучасний бібліотечний простір”, обнадійливі результати якої ми бачимо сьогодні.
Тільки-но бібліотекарі почали готувати фонд бібліотеки до переїзду в нове приміщення, як розпочалася фронтальна перевірка. Це дещо ускладнило процес. Довелося розпаковувати вже спаковані книжки і приймати перевіряльників.
На фото: Урочиста церемонія відкриття бібліотеки (вересень 2008 р.).
Бібліотека активно працювала над реалізацією державних і міських програм, брала участь у житті району. Зусилля небайдужого й зацікавленого колективу винагороджувалися успіхом, визнанням, затребуваністю.
На фото: Урочиста церемонія відкриття бібліотеки (вересень 2008 р.).
Змістовне й цікаве дозвілля в бібліотеці любили читачі різного віку та статусу. Для студентської молоді працював клуб “Дигери епох”; для людей похилого віку – літературно-музична вітальня “В середу о 15-й”; для літературно обдарованих – літературна студія; для тих, хто прагне практично чогось навчитися, – численні майстер-класи з писанкарства, виготовлення ляльки-мотанки, різьблення, оріґамі, дизайну, вітража та ін. А зірковій алеї читачів і гостей бібліотеки присвячене окреме видання “Портретна галерея користувачів бібліотеки”.
2010-ті роки
У 2010-х роках бібліотека стала центром краєзнавчої інформації: очолюваний близько 20 років Зоєю Шевченко інформаційно-бібліографічний відділ активно працював над створенням власних інформаційних продуктів. Біобібліографічні довідники, краєзнавчі, історичні, літературні нариси, есеї, дайджести, списки, дослідження незмінно мали попит у читачів і залишили достойну пам’ять про бібліотеку.
У 2010–2017 рр. було розроблено та впроваджено перші інформаційні ресурси: сайт ЦБС Солом’янського району – для надання цілого спектра інформації про бібліотеку, її послуги, правила користування, клуби за інтересами, нові надходження, віртуальні виставки і довідки, краєзнавчу тематику, анонси і фотозвіти із заходів, корисні посилання. Створено перші блоги: “Солом’янка бібліотечна” (2011), “ПРОчитання & бібліотеку” (2014), “Солом’янка-ПДГ” (2014), “Ми – сильні” (2016); засновано власний YouTube-канал (2017).
З початком російсько-української війни у 2014 році бібліотекарі стали опорою для внутрішньо переміщених осіб, які вимушено залишили свої домівки через війну та шукали прихистку у столиці. А також реалізували низку соціально важливих ініціатив, які висвітлювали у блозі “Ми – сильні”.
На фото: година-реквієм до 71-ї річниці депортації кримських татар та інших народів із території Криму (травень, 2015 р.).
На фото: зустріч молоді із захисниками України (2015 р.).
На початку 2016 року, який по всьому світу було оголошено Роком милосердя, бібліотекарі ЦБС Солом’янського району спільно з письменницею Марією Морозенко заснували громадську ініціативу “Недільний обід у шпиталі” на підтримку постраждалих у зоні проведення АТО бійців, що перебувають на лікуванні в Головному військовому клінічному госпіталі. Упродовж 2016–2020 років було проведено близько 200 недільних зустрічей у 17 бібліотеках району, приготовлено та передано тисячі комплексних обідів для захисників.
На фото: Бібліотекарі готують недільний обід для захисників (березень, 2016 р.)
У вересні 2016 року Орися Чухрій передала повноваження директора Централізованої бібліотечної системи Солом’янського району м. Києва молодій колезі Іванні Щербині (на той час завідувачці Бібліотеки імені М. Реріха), яку вперше за історію нашої бібліотеки було призначено на виборній основі.
Колеги тепло попрощалися з Орисею Іванівною, яку любили й шанували як людяного, справедливого і турботливого керівника. Під її керівництвом сформувалася ціла плеяда професіоналів. Про особисту історію Орисі Чухрій читайте за посиланням.
