Є виставки, що розповідають про історію, знайомлять із мистецтвом, відкривають для нас нові імена. А є зовсім інші…
Вони ніби відчиняють потайні дверцята в минуле й на мить повертають нас
у час, коли світ здавався простішим, а найважливіші речі вміщалися в дитячих долонях. Достатньо одного знайомого образу чи деталі – і вже згадуєш себе маленькою, свою кімнату, голоси близьких, улюблену іграшку.
І ось такою мандрівкою в часі для багатьох може стати виставка ляльок Лариси Михайлівни Невинської “Ляльки нашого дитинства. Новий погляд“, що відкрилася 06 вересня в бібліотеці ім. Реріха.
Заходимо до виставкової зали і відразу розуміємо: просто і швидко подивитися тут не вийде. На полицях – майже сто ляльок, ошатних, серйозних, усміхнених, трохи загадкових. Одні нагадують святково вбраних панянок, інші – маленьких кавалерів, треті ніби зійшли зі сторінок старовинних казок. До кожної хочеться підійти, ретельно порозглядати навіть самі дрібні деталі, дізнатись її історію.
Погляд затримується на лялькових обличчях, на маленьких рученятах, акуратних складках вбрання чи зачісці. І раптом перехоплює подих, завмирає серце: “Так у мене теж була така!“
Ще мить – і вже не стільки розглядаєш експонат, а скоріше, вдивляєшся у власне дитинство…
Дійсно, багато хто з дорослих відвідувачів впізнає в цих іграшках ті самі фабричні ляльки, що колись жили у дитячих кімнатах, були подарунком на день народження кількох поколінь. Майже всі вони виготовлені в Україні, Німеччині та країнах Балтії у 1970 –1980-х роках.
Але уважно так придивляєшся і розумієш – це вже зовсім інші ляльки. Кожна – зі своїм характером, образом і власною історією.
Звісно, на відкритті було цікаво дізнатися про те, як виникла сама колекція. Пані Лариса розповіла, що все почалося в дитинстві, коли вона любила шити своїм лялькам одяг, вигадувати сукні, створювати образи, експериментувати. Тоді це було просто захопленням, що згодом стало професією.
Вже понад 25 років Лариса Михайлівна працює художницею-оформлювачкою
у Київському академічному театрі ляльок. Тож створення лялькового образу
для неї – це робота з характером, настроєм і деталями.
А от колекціонування почалося значно пізніше – під час карантину, коли світ ніби поставили на паузу. Люди залишалися вдома, шукали собі заняття, поверталися до старих захоплень. Одного дня майстриня взяла до рук ляльку, що була вдома, і вирішила пошити їй новий одяг.
Одна сукня перетворилася на другу. Потім з’явилася ще одна лялька. А далі – ще. Так поступово виникла колекція, що сьогодні налічує вже понад 300 ляльок.
Лариса Невинська не створює авторських ляльок. Вона знаходить фабричні іграшки і пропонує подивитися на них інакше, через нове вбрання, зачіску, аксесуари. І раптом звичайна лялька з минулого стає героїнею зовсім іншого світу.
Через самобутні костюми майстриня передає особливий характер, настрій кожної ляльки. Одній пасуватиме розкішна сукня придворної дами, іншій – стриманий елегантний костюм, третій – справжні королівські шати.
Ось, наприклад, ця панянка в рожево-бузковій сукні. Її образ побудований на поєднанні ніжного атласу, мережива, вишитих деталей і напівпрозорої тканини.
А головний акцент – широкий капелюх, прикрашений великим бантом та біло-рожевим пір’ям. Вона виглядає так, ніби щойно вийшла з кадру костюмованого фільму…
І дійсно, створюючи деякі образи ляльок, пані Лариса частенько надихається казками, кінофільмами. Серед її улюблених: “Красуня і Чудовисько“, “Щоденник принцеси“, “Ігри престолів“, “Мушкетери“. Та іноді поштовхом стає зовсім не сюжет, а тканина: її фактура, колір, те, як вона лягає на фігуру, як спадають складки. Тобто сама тканина може “підказати“, ким стане лялька.
Тож кожен костюм тут – більше, ніж гарне вбрання, це спроба розповісти про свою героїню без жодного слова.
Виходимо з виставки з неймовірним післясмаком. Яка ж це магія – вміти дивитися на знайомі, буденні речі абсолютно іншими очима!
Виставка триватиме з 1 до 30 вересня. Приходьте, згадуйте, дивуйтеся, надихайтеся. І одного разу ви теж почнете помічати дива у давно знайомих речах.
Залишити відповідь